Формування комунікативної компетенції як складової життєвої компетенції школярів на уроках англійської мови

                                  Вступ

«Життя коротка  та безмежна штука і незглибиме творче ремесло»

(Іван Франко)

«Життя в цьому світі служить вищій меті; і хоча цю мету нелегко розгадати, але очевидно, вона зводиться до удосконалення людини»

(Зігмунд Фрейд)

«Перше завдання полягає в тому, щоб жити; і щоб жити успішно, люди повинні знати дещо про самих себе і про світ, часткою якого вони є »

(Тамотсу  Шибутані)

Початок ХХІ століття, третього тисячоліття має свій смисл, свою філософію. Час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя, інноваційної культури. Масштаб нових історичних завдань владно диктує необхідність кардинальних змін у змістових, технологічних, управлінських складових розвитку освіти, яка покликана допомогти молодій людині оволодіти цивілізаційною компетенцією, освоїти ситуацію соціальних і духовних змін.

 Тому, як зазначалось на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти:

«Сьогодні основним виміром якості функціонування освітньої системи має бути здатність молодого покоління повноцінно жити і активно діяти у новому світі, постійно самовдосконалюватись, адекватно реагувати на зміни, особливо в періоди технологічних і цивілізаційних проривів». За цих умов, ми, освітяни, повинні розглядати себе як експертів динаміки змін, такими нас повинні сприймати в суспільстві.

По – перше: Ми маємо стати вмілими носіями змін. Тож робота вчителя сьогодні складніша, аніж будь – коли. Ми повинні задовольняти потреби учнів різноманітні і щоразу змінні. Не відставати від швидкозмінних технологій на робочому місці.

По – друге: Головна мета освіти – досягти того, щоб якомога більше залучити учнів до освіти для розуміння, що означає оволодіння основними ідеями, принципами, уміннями, достатніми для застосування їх з метою осмислення нових проблем і ситуацій.

По – третє: Вчитись – означає не отримувати більше інформації, а збільшувати здатність досягати тих результатів,  які нам потрібні в житті. Це генеративне навчання упродовж всього життя. Тож ми повинні допомогти учням оволодіти компетентністю, як важливим засобом розуміння і здійснення змін. Отже оволодіння новими компетенціями – це шлях до ефективності.

У кожен момент нашого життя , нашої життєдіяльності, ми повинні виявляти та вдосконалювати свою життєву компетентність. Життєві обставини, які постійно супроводжують наше життя , утворюючи різноманітні  життєві  ситуації , неодмінно вимагають  від  нас компетентності. І ми це відчуваємо, тому часто оцінюємо себе та інших за критерієм компетентності чи не компетентності відносно розв’язання життєвих проблем.

На думку  багатьох  дослідників з даного питання формування в учнів адекватних, заснованих на науковому знанні уявлень про життєву компетенцію, є однією з умов оптимізації їх життєдіяльності. Розглядаючи життєву компетенцію як властивість особистості, ми можемо зарахувати до неї знання, уміння і навички, життєвий досвід, фізичний потенціал психологічні якості, креативність та інтелект, духовність особистості.

Життєва компетенція виконує дві основні функції: Забезпечує життєздатність та життєстійкість.

Життєздатність – спроможність особистості до розвитку та творчого відтворення себе.

Життєстійкість – спроможність зберігати себе, протидіяти проблемам, зберігати свою цілісність та суверенітет.

«Людина життєво компетентна почуває себе в житті, як риба у воді».

«Життєва компетентність – це сприйняття світу без рожевих окулярів»

«Життєва компетентність – це уміння почувати себе завжди у своїй тарілці»

Мистецтво жити є втіленням життєвої компетентності особистості, її життєтворчості. У контексті педагогіки життєтворчості особливої значущості набуває доповідь ЮНЕСКО : «Освіта ХХІ століття» підготовлена Міжнародною комісією під керівництвом Жака Делора. У цьому важливому документі закладені фундаментальні підвалини нової парадигми освіти, в основі якої лежать ідеї життєтворчості, підкреслюється вирішальна роль освіти у розвитку особистості протягом усього життя, а також у розвитку усього суспільства. У доповіді зазначається, що слід передусім думати про дітей і підлітків, до яких перейде завтра естафета нинішніх поколінь, яким властива тенденція занадто зосереджуватись на власних проблемах. Освіта – це перш за все любов до дітей, молоді, яких ми повинні інтегрувати у нове суспільство, знайти для них гідне місце у межах системи освіти, а також сімї, громади, всієї нації.

Тож наше завдання полягає у тому, щоб дати можливість усім без винятку виявити свої таланти і свій творчий потенціал, що передбачає для кожного можливість реалізації своїх творчих планів. Отже проблема формування життєвої компетенції є актуальна сьогодні.

Життєва компетентність інтегрує різні види компетентностей, які   розкривають загальні здатності людини в тих чи інших сферах діяльності. Комунікативна компетентність трактується з декількох точок зору. Так Ю.Ємельянов її визначає як конгломерат знань мовних і позамовних умінь і навичок спілкування, набутих людиною в ході природної соціалізації, навчання, виховання.  Ю. Жуков, Л. Петровська  розглядають комунікативну компетентність  як систему внутрішніх ресурсів , необхідних для побудови  ефективної комунікативної дії в певному колі ситуації міжособистісної взаємодії і передбачає адекватність установок, розуміння суб’єктом  своєї предметної і міжособистісної позиції, знання закономірностей різних форм спілкування і правил поведінки в різних ситуаціях, уміння сформувати тактичний  план і реалізувати цього на основі соціальних навичок. На думку Л. Петровської  основними компонентами в спілкуванні  виступає компетентність людини щодо  себе “Я  -  компетентність“, тобто її адекватна  орієнтація в власному потенціалі, а також  у потенціалі партнера, компетентність у ситуації і завданні.

В основній  частині розглядається  основний з компонентів комунікативної компетенції  -  мовний ( лінгвістичний) .